Тематичний напрям 1.Реформування системи державного управління та державної служби: національний та світовий досвід
ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ НА РІВНІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Каплинська Олена Володимирівна,
головний
спеціаліст відділу координації діяльності
загальноосвітніх навчальних закладів
управління
освіти Миколаївської міської ради,
магістр
державного управління
Каплинська О.В., Деякі аспекти реформування системи освіти на рівні місцевого самоврядування
Анотація. В
статті аналізується сучасний стан нормативно-правового забезпечення щодо
здійснення державної політики в галузі освіти, реформування освіти, який може
сприяти формуванню сучасного, інформаційного, демократичного освітнього
середовища. Робота розрахована на
широке коло читачів – державних службовців, посадових осіб органів місцевого
самоврядування, керівних кадрів різних ієрархічних рівнів управління сферою
освіти, викладачів, аспірантів, студентів.
Ключові слова:
державний стандарт, децентралізація влади, інклюзивна
освіта, навчально-виховний процес, освітня політика, принцип
субсидіарності, реформування системи освіти.
Каплинская Е.В., Некоторые аспекты
реформирования системы образования на уровне местного самоуправления
Аннотация. В статье
анализируется современное состояние нормативно-правового обеспечения для
осуществления государственной политики в образовательной отрясли,
реформирование образования, которое может способствовать формированию
современной, информационной, демократической среды. Работа рассчитана на
широкий круг читателей – государственных служащих, должностных лиц органов
местного самоуправления, руководящих кадров разных иерархических уровней
управления сферой образования, преподавателей, аспирантов, студентов.
Ключевые слова: государственный
стандарт, децентрализация власти, инклюзивное обучение, учебно-воспитательный
процесс, образовательная политика, принцип субсидиарности, реформирование
образовательной системы.
Kaplynska O.V., Some aspects of education reform at the local government
Annotation. The article analyzes the current state of legal support for the implementation of the state policy in the field of education, education reform, which can contribute to the formation of the modern, information, democratic educational environment. The way out of the crisis situation Ukrainian education system can only change the social world in general. Active subjects of education policy should be all citizens of Ukraine, the family and the public, local authorities, professional and educational community, scientific, cultural, commercial and social institutions.
The
result of reform should be comprehensive transformation of the education
sector. Education must become a system capable of self-regulation - in
accordance with the challenges of social development, which are constantly
changing. Education has become an effective leverage the knowledge economy, the
innovation environment in which pupils and students get the skills and ability
to independently acquire knowledge for life and apply this knowledge in
practice. Education should produce individuals capable of rapid economic growth
and cultural development of the country, conscious, socially active citizens
competitive in the European and global labor markets. Education has become a
real guarantee of high social standards.
Work
is wide range of readers - civil servants, officials of local governments,
Leadership different hierarchical levels of management education sector,
teachers and students.
Keywords: International Standard, decentralization of
power, inclusive education, the educational process, educational
policy, the principle of subsidiarity, reforming education.
Постановка
проблеми. Сьогодні, коли
українське суспільство зазнає бурхливих змін, коли традиційні механізми
соціалізації людини зустрічаються зі значними випробуваннями, реформування
системи освіти постає не просто нагальним завданням поміж іншими аспектами
життєдіяльності окремої людської спільноти, але глобальною проблемою людства в
цілому. Перспективи реформування освітньої системи в Україні передбачають, що в
освіті потрібна системна реформа, яка має бути предметом суспільного
консенсусу, розуміння того, що освіта - це один з основних важелів
цивілізаційного поступу й економічного розвитку. Загальновизнано, що в
інформаційному суспільстві XXI століття головним фактором у конкуренції держав
буде рівень освіченості нації, здатність її реалізовувати і розвивати
прогресивні технології. Саме тому реформування або модернізація освіти, її
вдосконалення, оновлення, зміна відповідно до вимог сучасності є на даний час
головним завданням державної української політики в галузі освіти.
Результатом реформи
має бути всеосяжна трансформація освітнього сектора. Освіта мусить
перетворитися на систему, здатну до саморегуляції - відповідно до викликів
суспільного розвитку, які постійно змінюються. Освіта має перетворитися на
ефективний важіль економіки знань, на інноваційне середовище, у якому учні й
студенти отримують навички і вміння самостійно оволодівати знанням протягом
життя та застосовувати це знання в практичній діяльності. Освіта має
продукувати індивідів, здатних забезпечити прискорене економічне зростання і
культурний розвиток країни, свідомих, суспільно активних громадян,
конкурентоспроможних на європейському і світових ринках праці. Освіта має стати
реальною гарантією забезпечення високих соціальних стандартів [9].
Освітня політика
є однією з найважливіших складових політики держави, інструментом забезпечення
прав і свобод людської особистості, підвищення темпів соціально-економічного і
науково-технічного розвитку, гуманізації суспільства, зростання культури. У
ряді законодавчих актів політика в області освіти не тільки виділена як
важливий напрям державної політики в цілому, але й визначається в дусі
проголошення освіти пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і
культурного розвитку суспільства. Країна робить впевнені кроки на шляху
забезпечення собі належного місця у світовій освітній спільноті, але все одно
залишаються невирішеними багато проблем щодо механізму реформування системи
освіти України та недослідженими перспективи її подальшого розвитку.
Аналіз останніх досліджень. Аналіз останніх
джерел та публікацій свідчить про те, що на сьогодні питання реформування
системи освіти в Україні залишається актуальним. Оновлення змісту освіти й
економіки освіти вимагають виконання наступних завдань: підвищення доступності,
якості й ефективності освіти. Без вирішення цих завдань освіта не буде
спроможна стати двигуном розвитку країни, генератором зростання її людського
капіталу. Більшість відомих вітчизняних науковців - В. П. Андрущенко,
А. І. Бойко, Р.П. Вдовиченко, О. Заплотинська,
В. С. Журавський, М. З. Згуровський,
С. І. Здіорук, М. М. Іжа, Л. М. Калініна, Г. Касьянов,
М. М. Карпенко, В. Г. Кремень, О. І. Локшина,
В. І. Луговий, В. С. Лутай, М. І. Михальченко,
С. М. Ніколаєнко, В. С. Пазенок, М. Ф. Степко,
В. Д. Шинкарук, В. А. Яблонський та ін. в своїх працях
підтверджують цю думку. У дослідженнях цих авторів розкриті деякі риси
модернізації української системи освіти, її економічні, ринкові,
глобалізаційні, соціальні, державно-політичні аспекти. Всі перелічені аспекти
обумовлюють потребу у подальшому розгляді шляхів реформування системи освіти
України та вивченні даного питання.
Цілі статті. Метою статті є аналіз існуючих проблем реформування та з’ясування
перспектив розвитку системи освіти України.
Основна частина. Один із відомих теоретиків, який
висвітлював проблеми управління в своїх працях Пітер Друкер вважав, що «Мета маркетингу - зробити зусилля по збуту
непотрібними. Його мета - так добре пізнати та порозуміти клієнта, що товар або
послуга будуть точно підходити останньому й продаватися самі». Він
зазначав, що завдяки вдалому управлінню можливо створити економічний прогрес та
соціальну гармонію в суспільстві. "В періоди корінних структурних
перетворень, - пише Друкер в книзі "Задачи менеджмента в XXI веке", -
виживає тільки лідери змін - ті, хто чутко відчувають тенденції змін і швидко
пристосовуються до них, використовуючи собі
на благо
можливості,
що відкриваються" [3].
Але, не тільки в бізнесі, в громадській
діяльності, в освіті також не можна сьогодні досягти
успіху,
якщо
не
генерувати зміни, постійно задаючись
питанням
про
причини
недостатньої
ефективності
тих
чи інших
аспектів
роботи.
Отже навчальні заклади повинні навчитися швидко реагувати на зміни,
пристосовуватися до них та діяти на сьогоденні потреби суспільства.
Підтверджують його думку й відомі наші
співвітчизники. Так, в одному з інтервь′ю, І.Л. Лікарчук заявив, що потрібно
будувати свою систему освіти. «Врешті, Україна є унікальною державою в багатьох
контекстах. Так от, ми у власній українській освітній історії маємо унікальні
речі, які хоч зараз можна класти на наш час, на наші реалії, осучаснити і щось
отримати. Система національного виховання Івана Григоровича Стешенка, яка
існувала у 1917-1918р.р. Або, займаючись так званим «реформуванням», ми в
Україні зруйнували інспекторську службу, але система освіти без державного
інспектування не може функціонувати» [ 10, с.27, 28].
Зрозумілим для
всіх є те, що освітянські проблеми необхідно вирішувати через прийняття
відповідних законів та підзаконних актів, державних програм,
комплексно-цільових та регіональних програм. В основних положеннях програми
розвитку «Стратегія 2020» Президента України Петра Порошенко серед ключових
реформ зазначено про реформу децентралізації влади. Реформи завжди націлені на
зміни, а у даному випадку, на переміни якісного характеру, що визначає їх
інноваційний характер. Тобто, реалізація президентських ініціатив тісно
пов’язана з нововведеннями в системі органів публічної влади (далі – ОПВ),
успішне впровадження яких стримується факторами своєрідного характеру [5,
с.13]. Основні зміни передбачають розподіл
повноважень між органами місцевого самоврядування за принципом субсидіарності і наділення
саме громад максимально широким колом повноважень.
Таке завдання
було поставлено ще з часів становлення та розвитку нашої незалежної Української
держави: розробити власну державну освітню політику. Відповідно до пункту 6
частини першої статті 92 Конституції України «засади регулювання виховання та
освіти визначаються виключно законами України» [6], які приймає єдиний орган
законодавчої влади в Україні - Верховна Рада України. Закон України «Про
освіту» передбачає, що «державна політика в галузі освіти визначається
Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами
державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» [4]. У Законі
України “Про освіту”, Законі України «Про наукову та науково-технічну
діяльність» та державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття),
чітко було окреслено право України на формування власної, незалежної від центру
політики в галузі освіти і науки.
Наступним
важелем для сучасної української політики є посилення інтеграційних процесів в
європейське співтовариство. Тому виникла необхідність оновлення стандартів
української початкової, базової загальної середньої освіти. Вона має поєднувати
національні та загальноєвропейські компоненти, європейські надбання, цінності
та орієнтири. У квітні 2011 року було
введено в дію Державний стандарт початкової загальної освіти. Державний
стандарт початкової загальної освіти (далі - Державний стандарт), розроблений
відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і
потреб учнів початкових класів, визначає зміст початкової загальної освіти,
який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості,
полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності,
єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської
свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини,
суспільства, держави [1]. Протягом навчання у початковій школі учні повинні
оволодіти ключовими компетентностями, які передбачають їх
особистісно-соціальний та інтелектуальний розвиток, формуються на міжпредметній
основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій.
Відповіддю на
зазначений виклик сучасності стало прийняття у 2012 році Концепції гуманітарного розвитку України. Гуманістично-творча місія освіти
виходить на перший план у стратегії підготовки і реалізації державної
гуманітарної політики. У Концепції гуманітарного розвитку України приоритетними
завданнями щодо здійснення освітньої політики в державі проголошено: впровадження нових соціальних стандартів життя
(зростання
заробітної плати, пенсійне забезпечення, спрямування державних фінансових
ресурсів на пріоритетні напрями розвитку соціальної сфери, підтримка добробуту
сімей з двома й більше дітьми, упорядкування механізму надання доступного
соціального житла, надання молодим сім’ям цільових довгострокових кредитів для
купівлі та будівництва житла); забезпечення
прав людей з особливими потребами та обмеженими фізичними можливостями (розробка та випуск аудіовізуальної
продукції, матеріалів у ЗМІ, що враховують особливості людей цієї категорії); розвиток освітнього і наукового простору
(підвищення
доступності якісних освітніх послуг, у тому числі шляхом підтримки обдарованих
дітей, дітей із малозабезпечених сімей, осіб з особливими потребами, розвиток
дистанційного навчання освіти); вільний доступ широких верств суспільства до
культурних надбань та захист культурної спадщини; розвиток діалогу держави і
громадянського суспільства.
Ухвалення
Національної стратегії розвитку освіти України на 2012-2021рр. визначило
основні напрями подальшого розвитку системи освіти й впровадження нового
Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти. Стратегією
передбачено основні напрями, пріоритети, завдання і механізми реалізації
державної політики в галузі освіти, кадрову і соціальну політику, вона повинна
стати основою для внесення змін і доповнень до чинного законодавства України,
управління і фінансування, структури та змісту системи освіти.
З 1 вересня 2013р. Постановою КМУ
України від 23 листопада 2011р. №1392 було запроваджено Державний стандарт в
частині базової загальної середньої освіти, а в частині повної загальної
середньої освіти - заплановано з 1 вересня 2018 року. Цей Державний стандарт
базової і повної загальної середньої освіти (далі - Державний стандарт)
спрямований на виконання завдань загальноосвітніх навчальних закладів II і III
ступеня (далі - загальноосвітні заклади) і визначає вимоги до освіченості учнів
основної і старшої школи. Цей Державний стандарт ґрунтується на засадах
особистісно-зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що
реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту
базової і повної загальної середньої освіти. При цьому особистісно-зорієнтований підхід до навчання
забезпечує розвиток академічних, соціокультурних, соціально-психологічних та
інших здібностей учнів. У цьому Державному стандарті враховано можливості
навчального середовища, сприятливого для задоволення фізичних, соціокультурних
і пізнавальних потреб учнів. Визначальним для системи вітчизняної загальної
середньої освіти є українознавче
спрямування. Протягом навчання
в основній школі учні
здобувають базову загальну середню освіту, що разом із початковою є
основою загальноосвітньої підготовки, формує в них готовність до вибору
професії і реалізації шляхів подальшої освіти. Зміст освіти в основній школі
для всіх учнів єдиний.
Варіативність методик організації
навчання, а також наявність в учнів можливості обирати курси за вибором залежно
від власних пізнавальних здібностей дають змогу застосовувати особистісно-зорієнтований,
компетентнісний і діяльнісний підходи. Зміст освіти і вимоги до його засвоєння
у старшій школі диференціюються за базовим
і профільним рівнями. Базовий рівень визначається обов’язковими вимогами до
загальноосвітньої підготовки учнів згідно з цим Державним стандартом, а
профільний - навчальними програмами, затвердженими МОН України.
В Концепції
профільного навчання в старшій школі також зазначено, що профільне навчання є
одним із ключових напрямів модернізації та удосконалення системи освіти нашої
держави й передбачає реальне та планомірне оновлення школи старшого ступеня і
має найбільшою мірою враховувати інтереси, нахили і здібності, можливості кожного учня, у тому числі з особливими
освітніми потребами, у контексті соціального та професійного самовизначення і
відповідності вимогам сучасного ринку праці.
Такий підхід до організації освіти старшокласників не лише найповніше
реалізує принцип особистісно-орієнтованого навчання, а й дає змогу створити
найоптимальніші умови для їхнього професійного самовизначення та подальшої
самореалізації [7].
У старшій школі співвідношення
навчальних годин для вивчення обов’язкових предметів і предметів, самостійно
обраних учнями для профільного навчання, становить орієнтовно 50 на 50
відсотків. Варіативна складова Базового навчального плану формується
загальноосвітнім закладом з урахуванням особливостей регіону (з урахуванням
потреб територіальної громади) та індивідуальних освітніх запитів учнів,
науково-методичних пріоритетів учителів.
На основі Базового навчального
плану, який визначає загальні засади організації навчально-виховного процесу у
загальноосвітніх закладах, МОН розробляє типові навчальні плани, в яких зміст
освітніх галузей реалізується шляхом вивчення навчальних предметів і курсів
інваріантної складової. Загальноосвітні заклади на основі типових навчальних
планів складають щороку робочі навчальні плани, в яких конкретизується
варіативна складова загальної середньої освіти з урахуванням особливостей
організації навчального процесу. Бюджетне фінансування загальноосвітнього
закладу здійснюється з урахуванням установленої Базовим навчальним планом
сумарної кількості годин інваріантної та варіативної складових і можливості у
процесі вивчення окремих предметів поділу класу на групи.
У проекті Закону України "Про внесення змін
до Конституції України (щодо децентралізації влади)" чітко зазначено, що
обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає
повноваженням, передбаченим Конституцією та законами (ст. 142). Також прописано,
що витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної
влади,
компенсуються державою (ст. 142).
Пропозиції щодо змін та децентралізації влади, передачі повноважень на місця
підготовлені на основі: положень Європейської Хартії місцевого самоврядування;
пропозицій вітчизняних експертів (напрацювання Конституційної асамблеї,
Конституційної комісії парламенту, груп експертів в області конституційного
права і місцевого самоврядування); з врахуванням позиції польських експертів,
які мають успішний досвід впровадження реформи місцевого самоврядування [8].
Отже, в законодавчій базі закріплено
державно-суспільний характер системи управління освітнім процесом відповідно до
сучасних умов демократизації суспільства. В Україні,
на перший погляд, створена повна правова база реформування системи освіти в
напрямку децентралізації та демократизації, диференціації, гуманізації та
індивідуалізації навчально-виховного процесу, безперервності освіти та
варіантності навчальних планів і програм, переорієнтації сфери освіти на
пріоритетний розвиток особистості й створення для цього відповідних умов у
суспільстві. Але, як діють та виконуються ці закони?
Позитивним прикладом виконання власних та
делегованих державою повноважень на місцевому рівні є досвід роботи в
управлінні освітньою галуззю м. Миколаїв. Стратегічний напрям розвитку
освітньої галузі м. Миколаїв є гарантією якісних змін у житті вихованців.
Важливим аспектом модернізації управлінської діяльності є забезпечення високої
культури управління, що характеризується застосуванням демократичного стилю
керівництва, колегіальним підходом до управління закладом, використанням моделі
державно-громадського управління, створенням розвиненої мережі комунікацій,
впровадженням ІКТ, використанням сучасних технологій управління та формуванням
стратегії розвитку школи, що ґрунтується на swot-аналізі.
Більшість керівників впроваджують комплексно-цільове управління навчальним
закладом з використанням управлінських проектів, активно використовують
інформаційно-комп’ютерні технології в управлінській діяльності, впроваджують
електронну систему контролю за виконанням прийнятих рішень, розробляють дієві
моделі ВШК [2, с.125, 126].
На задоволення
потреби територіальної громади щодо навчання дітей та отримання ними якісної
освіти м. Миколаїв створена оптимальна мережа загальноосвітніх закладів різного
типу, яка складається з 5 ліцеїв, 5 гімназій, колегіуму, 3 спеціалізованих
шкіл, 3 вечірніх шкіл, 1 спеціального навчально-виховного комплексу для дітей з
вадами зору, 54 загальноосвітніх навчальних закладів. Третій навчальний рік (з 01.09.2012р.) функціонує муніципальний
академічний коледж, аналогу якого немає в Україні, що готує молодших спеціалістів за напрямами «Акторське мистецтво»,
«Декоративно-прикладне мистецтво». Створено умови для інтеграції в освітнє
середовище дітей з особливими потребами. Розширено мережу загальноосвітніх
навчальних закладів із спеціальними та інклюзивними класами для навчання дітей
з особливими освітніми потребами. Спеціальні класи для дітей із затримкою
психічного розвитку стабільно функціонують на базі 5 загальноосвітніх
навчальних закладів. Працюють класи з інклюзивним навчанням у 3
загальноосвітніх навчальних закладах; з 01.09.2014р. – у спеціалізованій школі
мистецтв і прикладних ремесел «Академія дитячої творчості». Зменшилась
кількість учнів, які навчаються в другу зміну. З 01.09.14 у другу зміну навчаються 354 учні (0,9%) проти 1270 учнів (3,4%) в 2011-2012
навчальному році, що менше на 916 дітей.
Забезпечується індивідуалізація та
диференціація навчально-виховного процесу в закладах. Щорічно профільним
навчанням та поглибленим вивченням окремих предметів охоплено понад 6,0 тис.
школярів.
Практикуються
різні форми навчання. Організовано індивідуальне навчання дітей, які за станом
здоров’я не можуть відвідувати навчальний заклад (щорічно - близько 600). На
базі вечірніх шкіл здійснюється атестація екстернів (2011 рік - 187, 2012 -
192, 2013 - 174, 2014 рік – 147 осіб). З метою реалізації права молоді, позбавленої волі, на отримання
освіти ВСШ №1 забезпечує навчально-виховний процес при
Миколаївському слідчому ізоляторі (заклад увійшов у
п’ятірку кращих в Україні, що надають такого роду освітні послуги); ВСШ №1 та
ЗОШ №56 допомагають дітям, які перебувають у Миколаївському центрі соціально-психологічної
реабілітації дітей служби у справах дітей Миколаївської міської
ради щодо надолуження навчальних програм. Всі діти пільгових категорій (діти-сироти, діти, позбавлені
батьківського піклування, діти з малозабезпечених сімей та діти, батьки яких
загинули при виконанні службових обов’язків) та учні 1-4 класів, які навчаються
в загальноосвітніх навчальних закладах міста, забезпечені гарячим харчуванням в
межах гранично доведених норм.
Створено єдину міську електронну базу освіти з використанням
проекту «Курс: ОСВІТА», що
профінансовано міським бюджетом. Впроваджено програмний
продукт «Курс: ДОШКІЛЛЯ». На порталі ІСУО з
03.03.2014 здійснюється електронна
реєстрація до
дошкільних навчальних закладів, яка забезпечує рівні можливості
для батьків щодо влаштування дітей у садочки. Дошкільні, загальноосвітні, позашкільні навчальні заклади 100% мають підключення до мережі Інтернет [11].
Головними
проблемами, що залишаються та перешкоджають соціально-економічному розвитку
міста, які можливо вирішити на місцевому рівні стосовно середньої освіти такі:
відсутність належного фінансування для функціонування та розвитку освітньої
галузі; погіршення стану здоров’я дітей, невідповідний стан забезпечення
загальноосвітніх навчальних закладів медичними працівниками; застарілість
матеріально-технічної бази освітніх установ, у тому числі комп’ютерної техніки
для впровадження нових державних стандартів освіти, недостатній соціальний
захист педагогічних працівників (забезпеченість житлом, відсутність соціальних
пільг). За умовою дієвого функціонування нормативних актів можливо подолання й
цих труднощів.
Висновок. Отже метою реформування освіти повинно стати
створення механізму сталого розвитку ціннісного фундаменту українського
суспільства, забезпечення його відповідності викликам XXI століття, соціальним й економічним потребам
розвитку країни. Модернізуючи національну освіту, слід
враховувати як вітчизняний історичний досвід, так й інтеграцію в європейський і
світовий освітній простір з метою забезпечення громадянам рівного доступу до
освіти якісно нового рівня. В основу педагогічного
процесу варто покладати нову світоглядну установку, новий тип особистості, а відповідно і змінити
методику виховання та навчання.
Завдання реформування вітчизняної системи освіти
потребує виваженої державної освітньої політики, яка має прагнути до подолання
сучасних негативних тенденцій. Серед останніх потрібно відзначити недостатню
відповідальність держави за виконання прийнятих на себе зобов’язань, викликану
відсутністю тиску на неї з боку суспільства. Виходом із кризового становища
української системи освіти може бути тільки зміна суспільного світогляду
загалом. Активними суб’єктами освітньої політики повинні стати всі громадяни
України, сім’я і громадськість, органи місцевого самоврядування,
професійно-педагогічне співтовариство, наукові, культурні, комерційні і
суспільні інститути.
Список використаних джерел:
1. Державний
стандарт початкової загальної освіти, затверджений постановою Кабінету
Міністрів України від 20 квітня 2011
року №462 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://mon.gov.ua/ua/activity/education/56/692/state_standards/
2. Деркач Г.І.,
Освіта Миколаєва. Інформаційний огляд за підсумками 2013-2014 навчального
року/за заг. ред. Г.І. Деркач. – Миколаїв: Іліон, 2014. – 230 с.
3. Друкер П.,
Задачи менеджмента в XXI веке, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%BA%D0%B5%D1%80,_%D0%9F%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%80_%D0%A4%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B4
4. «Про загальну середню освіту» : Закон У країни
(із змінами і доповненнями) від 3 червня
2008 року №309-VІ [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:
http://mon.gov.ua/ua/activity/education/56/692/normativno-pravova-baza/
5. Іжа М.М,
Попов С.А., РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ: ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНИЙ
АСПЕКТ // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції за
міжнародною участю «РЕФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА,
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД», ОРІДУНАДУ, 31жовтня 2014 року [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://oridu.odessa.ua/9/buk/kon1in.pdf
6. Конституція
України. – Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 року.
Київ, Юрінком, 1996 р. (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2952-VI (
2952-17 ) від 01.02.2011, ВВР, 2011, N 10, ст.68). [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
7. Концепція профільного навчання в старшій школі:затверджена наказом
МОН України від 21.10.2013 №1456 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/37784/
8. Концепція
реформи адміністративно-територіального устрою України. (Проект) [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.csi.org.ua/www/?p=865
9. Концепція
розвитку Освіти України на період 2015-2025 років (Проект) [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:
http://mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1414672797/
10. Лікарчук І.Л., Час кричати SOS //
Директор школи. Шкільний світ. - №8(92),
серпень 2014.
11. Про хід виконання Програми економічного і соціального розвитку м. Миколаєва на 2011-2014 роки в освітній галузі міста [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gorsovet.mk.ua/home.ua
12. Словник синонімів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rozum.org.ua/index.php?a=term&d=23&t=1803
PROJECT MANAGEMENT AS PERSPECTIVE METHOD TO GET FINANCIAL ASSISTANCE FOR DEVELOPMENT OF MUNICIPALITIESПРОЕКТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ МЕТОД ОДЕРЖАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ РОЗВИТКУ МУНІЦИПАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ
Nadia Kostina
Chairperson of Information and Analysis Department
of Executive staff of Poltava Regional Council,
postgraduate
student of National Academy for public administration
under the
President of Ukraine
( Костіна
Надія Анатоліївна,аспірант кафедри парламентаризму та політичного
менеджменту
Національної академії державного управління при
Президентові України)
As successful
world practice shows one of the key factors in influencing and altering the
level of development of local communities is project management, especially in
the conditions of lack of resources. The possible financial assistance which is
offered by International counteragents is seen as a real way out to solve
problems of municipalities.
In
general we can conclude that project management in local self-government is a
formalized and structured method of managing changes in a rigorous manner that focuses
on developing specifically defined benefits for municipalities that are to be
delivered by a certain time, to a defined quality and with a given level of
resources and satisfy the citizens needs [1].
In
table 1 perspective projects for local-self government bodies, participating in
which it is possible to get funding for solving problems of local communities, are generalized.
Table 1
International perspective projects for
local-self government bodies
|
№
|
Donor organization
|
Projects names
|
|
1.
|
Department of Foreign Affairs, Trade and
Development (DFATD)
|
“Municipal Local Economic Development”, and
“Improving Regional Economic Development Planning”;
|
|
2.
|
International Renaissance Foundation
|
“Civil Society Impact Enhancement”
|
|
3.
|
United Nations Development Program
(UNDP)
|
“Municipal Governance and Sustainable Development
Program” and “Community Based Approach to Local Development Project”;
|
|
4.
|
European Commission
(Delegation of the EC to Ukraine)
|
“Support to Sustainable Regional Development in
Ukraine” and “Sustainable Local Development”;
|
|
5
|
East Europe Foundation projects
(EUF)
|
“Local Economic and Social Development”;
|
|
6.
|
Swiss Agency for Development and
Cooperation (SDC)
|
“Decentralization Support Project (DESPRO)”;
|
|
7.
|
German Technical Cooperation Bureau in
Ukraine (GTZ)
|
“Economic and Employment Promotion Program” and
“Improvement of Municipal Services in Ukraine”;
|
|
8.
|
Royal Norwegian Embassy to Ukraine
(Ministry of Foreign Affairs of Norway)
|
mini grants, in particular aimed at the development
of local self-government in Ukraine.
|
One of the most
successful projects that is currently running in Ukraine is Swiss-Ukrainian
project “Decentralization Support in Ukraine” DESPRO, funded
by the Swiss Confederation through Swiss Cooperation Office (SDC) and
implemented by the Swiss Centre for Resource and Consultation on Development
(Skat).
DESPRO’s mission is to optimize
the management system and to promote effective local development in Ukraine,
which, in turn, creates an impetus to democratic processes and to provide
services at the community level.
DESPRO provides
technical support and contributes to improvement of communal services in the
villages of Dnipropetrovsk, Vinnytsia, Ivano-Frankivsk, Sumy and Poltava
regions. The project has three phases: Phase I (2007-2009
years), Phase II (2010-2012 years) and Phase III (2013-2017).
Main focus
of the third phase of the project is to build effective mechanisms for
ensuring quality public services at the community level and strengthening
national dialogue on reform of local self-government and decentralization.
Besides supporting projects on water supply and solid waste management, DESPRO
plan to pilot sanitation projects in rural areas, and inter-municipal projects
on water supply.
In general
DESPRO has implemented in Ukraine 78 projects with total budget UAH 37.3
million ensured sustainable water supply for 40 thousand rural inhabitants
living in 16 thousand households. The contribution of the Swiss
Confederation was nearly 13 million, the local budget - 6.3 million and the
contribution of communities - 18 million [2].
Figure 1. Sources of financing
DESPRO projects, UAH [2]
Another useful
project in which local self-government bodies can participate is Community
Based Approach To Local Development Project (CBA Project). CBA Project aims at
increasing self-consciousness and creating self-sustainability of communities
by promoting dialogue among its members, facilitating social activity, shaping
a collectively shared vision of the future and implementing joint initiatives
on community development. It promotes sustainable socio-economic development at
local level by strengthening participatory governance and fostering
community-based initiatives throughout Ukraine.
Over the past 7 years, CBA project supported more
than 2000 local development initiatives with 2.5 million people in Ukraine
benefitting from improved living conditions in their communities - from health
care, water supply, energy-saving street illumination to renovated schools and
kindergartens. Over 20,000 community members and 5,816 local and regional
officials were trained in institutional development, financial and community
project management, participatory planning and assessment.
The third phase of the Community-based Approach to
Local Development will be implemented during 2014-2017 with a total budget of
23.8 million Euro, provided by the European Union (23 million Euro) and UNDP
(800,000 Euro) [3].
Figure 2. Perspective budget of the
CBA project during 2014-2017, Euro [3]
As we realize
and admit local authorities recently play a vital role in the social-economic
development of the regions. Unfortunately, the biggest challenge that they face
now is lack of resources, especially financial. One of perspective solutions to
this problem can be financial assistance that are proposed by International
funds and organization to create more efficient and effective service delivery
and to raise living standards of municipalities. That is why it is of a paramount
importance for local self-government bodies to know the perspective projects
possibilities to use effectively and efficiently in their work.
References:
1.Project
Management Institute Inc. A Guide to the Project Management Body of Knowledge
(PMBOK Guide) / Project Management Institute Inc. – Newtown Square, PA: Project Management Institute Inc., 2008.
2. Swiss-Ukrainian
project “Decentralization Support in Ukraine”
DESPRO // official website. – Mode: http://despro.org.ua/en/despro/project/
3. Community
Based Approach To Local Development Project // official website. – Mode: http://www.ua.undp.org/content/ukraine/en/home/operations/projects/human_development/project_sample111.html
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Лаврухін Владислав В’ячеславович,
аспірант НАДУ при Президентові України
Важливе
теоретичне і практичне значення для формування нової системи соціального
захисту має адекватний правовий механізм.
Правовий
механізм соціального захисту є визначальною формою, яка регулює соціальний
захист на рівні державного примусу. Звідси, ефективний правовий механізм є
запорукою успішного функціонування системи соціального захисту в реальному
житті. Тому на перший план організаційно - правового забезпечення соціального
захисту виділяються питання методології, теорії, а також форм закріплення в
організаційно - правових структурах гуманних цілей та відповідних принципів,
критеріїв, показників взаємодії учасників соціального захисту на всіх рівнях
соціально-економічної системи суспільства.
Забезпечення
ефективного управління соціальним захистом за рівнями соціально-економічної
системи з урахуванням її видів і повної структури дозволить визначити
необхідний обсяг правової бази.
1.
Взаємовідносини людини, природи і суспільства визначаються ідеологією,
методологією, теорією припускає наявність чітко сформульованої з позиції
системно - цілісного пізнання концепції соціального захисту, яка орієнтує
суспільство на гуманний розвиток. Основу соціального захисту складають
об'єктивні цілі, принципи, критерії взаємовідносин природи - суспільства -
людини, закріплені в нормах права. Вони зумовлюють суть і зміст не тільки
діючих, але і майбутніх правових норм, тенденції розвитку законодавства
соціального захисту.
2.
Стратегія і тактика соціального захисту припускає нормативне - правове
регулювання у вигляді закону про соціальний захист, в якому знайшли б
закріплення основні тези концепції, а також напрями, шляхи, форми, технологія
забезпечення ефективності даної сфери.
3. Розвиток
організаційно-правової структури і компетенцій за рівнями соціально-економічної
системи суспільства. Існуючий обсяг прав органів державної влади і місцевого
самоврядування щодо соціального захисту не завжди компетентно використовуються
службовцями і керівництвом. В результаті порядку 63% компетенцій, що надаються,
не використовуються, подібне пояснюється низкою причин, пов'язаних з тим, що
немає єдності по вертикалі і горизонталі компетенцій, що надаються. Дуже часто
спостерігається розузгодження і взаємовиключення в нормах права.
Регламентація
і організація діяльності учасників соціального захисту багато в чому зумовлює
успіх і невдачу результатів концепції. До них відносяться розподіл прав,
обов'язків і відповідальності між учасниками, регламентація процедур
вироблення, ухвалення і реалізації управлінських рішень, організація діяльності
персоналу, організація технології соціального захисту, організація системи
надання соціальної послуги, організація і регламентація матеріально-технічного
постачання. Все це спрямовано на реалізацію гуманних цілей, принципів і
критеріїв в конкретних кількісних і якісних показниках.
При
розподілі компетенцій за рівнями соціально-економічної системи суспільства
необхідно, перш за все, враховувати розподіл за видами витрат суспільства з
тим, щоб зорієнтувати всю систему на скорочення шкідливих витрат і втрат,
реалізацію резервів і корисних витрат для підвищення ефективності діяльності
учасників соціального захисту.
4. Технології
соціального захисту розподілені за рівнями соціально-економічної системи
суспільства, головним є адресне
доведення до конкретних фізичної особи з урахуванням закріплених в нормах права
ідеології, мети, критеріїв, показників, компетенцій і т.д. Тут передбачається
наявність системи стандартів за видами, типами форм захисту, що надаються, що має кількісні і якісні характеристики, а
також найпереважніші форми взаємодії з населенням. Ефективний розвиток
технологій неможливий без правового забезпечення розподілу компетенцій.
Концептуальні основи розвитку технологій визначаються через ідеологію,
методологію і теорію соціального захисту. Закон про соціальний захист
покликаний позначити напрями вдосконалення технологій. Структура організації
діяльності повинна бути регламентована правовими актами за рівнями
соціально-економічної системи суспільства.
В
даний час законодавці обмежуються ухваленням «рамкових» законів, що закладають
в найзагальнішому вигляді лише основи державної системи соціального захисту.
Такий підхід характеризується фрагментарністю і не вирішує завдання
комплексного правового регулювання відносин в даній сфері. Необхідно не просто
упорядкувати законодавство у сфері соціального захисту і усунути суперечності,
породжувані відсутністю системно - цілісного підходу, але і підняти на вищий
якісний рівень зміст нормативного матеріалу.
5.
Мотиваційний аспект припускає закріплення в нормах права і системі організації
стимулів до ефективного використання ресурсів і послуг з соціального захисту,
починаючи від конкретного споживача до органу державного управління. На наш
погляд таким стимулом може бути стійке поліпшення здоров'я, професійної
кваліфікації, умов життя, праці і побуту всіх груп суспільства.
6. Розвиток
інформаційного забезпечення, яке характеризується обліком, контролем, аналізом
ресурсів, послуг, що надаються, громадянам на основі сучасних інформаційних
технологій, які дозволяють своєчасно і ефективно забезпечувати процес
управління соціального захисту, а також забезпечувати внесення коректив з
урахуванням змін. На жаль, існуюча система інформації не дозволяє дати оцінку
ефективності діяльності ні суб'єкту управління, ні використання послуг.
Відсутній зворотний зв'язок, без якого важко виробляти рекомендації по
вдосконаленню діяльності всієї системи.
7. Розвиток
ресурсів-результатів. Головним недоліком діючої нормативно - правової бази є
повна відсутність чітко прописаних механізмів отримання ресурсів і відповідних
ресурсним витратам результатів. Результати діяльності повинні бути визначені за
принципом: від базової послуги до ефективнішої за допомогою удосконалення
технології соціального захисту. Даний механізм закріплюється в законі про
соціальний захист і нормативно - правових актах за рівнями
соціально-економічної системи суспільства, які в новій концепції покликані
забезпечувати розширене відтворення населення потребуючого в соціальному
захисті. Тому в нормах права і організаційній структурі необхідно закріпити
такі стимули і критерії, які б забезпечили рух суб'єктів управління і громадян
до реалізації відносин по соціальному захисту в названому напрямі. У зв'язку з
цим необхідно категорично відмовитися від понять мінімальної споживацької
корзини, заробітної плати, які одержали закріплення на практиці.
В
організаційно - правових основах нової концепції доцільно закріпити гідну
заробітну плату, яка зможе забезпечити розширене відтворення, гідну споживацьку
корзину, яка дозволить суб'єктам господарювання забезпечити ефективне суспільне
виробництво.
Закріплення
в нормативно - правовій базі поняття «гідний рівень життя» має не просто
ідеологічне значення, але конкретне соціально-економічне.
8. Розвиток
добробуту громадян в даний час знаходиться в дисонансі з гуманною метою
розвитку соціального захисту. Забезпечення прожиткового мінімуму не сприяє
розширеному відтворенню населення, отже, закон покликаний визначати не
прожитковий мінімум, а відповідно до конституції гарантувати гідні умови життя
і визначати якісні характеристики населення, якому надається соціальний захист.
Розглянуті
положення з точки зору права дозволяють сформулювати структурні і змістовні
вимоги до законів і нормативних актів гуманної спрямованості, вимоги до
організаційної структури соціального захисту відповідно до описаних функцій і
критеріїв. Організаційна структура об'єктивно покликана відповідати системі
соціального захисту, структурі норм права.
Закріплення
в нормах права положень викладених вище відображає комплексний характер
концепції соціального захисту на основі одноманітного визначення суб'єктного
складу, понятійного апарату, термінології, стійких юридичних конструкцій, щоб
уникнути невідповідності, неузгодженості, суперечності норм, регулюючих
відносини по забезпеченню соціальної захищеності людини. Одночасно визначаються
найпереважніші форми і методи наділення компетенціями з погляду забезпечення
надійності, стійкості, керованості і безпеки управління розвитком системи. Це
досягається шляхом наділу: винятковими компетенціями; сумісними компетенціями;
компетенціями на особливу ситуацію; можливістю узяти додаткові компетенції
необхідні для ефективної роботи системи. Кількість компетенцій не обмежується
кількістю рівнів соціально-економічної системи суспільства, організаційні
відносини між суб'єктами господарювання набагато складніші. Відповідно потрібне
чітке визначення меж і обсягів компетенцій.
Отже, правовий
механізм соціального захисту населення засновані на базовому визначенні видів
соціального захисту і об'єктивному розподілі компетенцій між учасниками.
Здійснити весь комплекс робіт у межах концепції можливо на основі спеціалізації
і кооперації, необхідний послідовний зв'язок і участь у реалізації завдань соціального
захисту і отримання соціально - економічного результату від реалізованої
послуги.
Немає коментарів:
Дописати коментар