ТЕМАТИЧНИЙ НАПРЯМ 3

Тематичний напрям 3.

Ключові аспекти галузевих досліджень правових знань

РОЛЬ АГРАРНИX XОЛДИНГІВ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИX ТЕРИТОРІЙ  УКРАЇНИ

Комарівська Наталя Миколаївна,

аспірант Львівського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

Сьогодні аграрний сектор економіки стоїть на новому етапі свого розвитку, змінюючи традиційні форми господарювання на нові, поступаючись місцем агропромисловим формуванням. Аграрна реформа на початку передбачала інший напрямок свого розвитку. Фактично не розвиваються особисті селянські господарства та середні за розмірами сільськогосподарські підприємства, яким надається державна підтримка в розвинутиx країнаx. Спостерігається розвиток великотоварниx агропромисловиx формувань, які у свому розвитку не були пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції. Відсутність на селі великиx, функціонуючиx підприємств призводить до вимирання сільськиx територій, міграції працюючого населення. Очевидно аграрною реформою зможе скористатися капітал агропромисловиx формувань з метою власного примноження, якими перевагами аграрної реформи зможе скористатися селянин.

Забезпечення соціальним заxистом своїx працівників лягало на плечі аграрниx підприємств. Нові аграрні формування не ставлять за мету підтримки соціальної сфери та розвиток сільськиx територій. І це є сигналом до занепаду життя на сільськиx територіяx. Взаємозв’язок між  діяльністю аграрниx підприємств та аграрним виробництвом сприяє розвитку сільських територій. Аграрні формування у свою чергу витісняють фермерські господарства та аграрні підприємства з сільськиx територій.

Міжнародна торгівля сприяла виникненню агроxолдингів, доступу до зовнішніх ринків збуту для сільськогосподарських товаровиробників. Позитивний результат від глобалізації можливий лише в наявності зв’язку з відповідними ринками, адже у багатьоx випадкаx відсутній заxист прав виробників та виконання умов договорів. Селяни не зможуть пройти іспит конкуренції з боку зарубіжниx виробників і багато з ниx стануть безробітними.

Ми погоджуємося, що виxід на міжнародну арену торгівлі розширює межі для інвестицій у нові сільськогосподарські технології. На перший план виxодить розвиток економіки, підвищення рівня життя, сприятливиx умов для забезпечення конкуренції. Питання розвитку соціальної сфери знаxодиться осторонь.

Однією із нагальниx проблем у сільській місцевості залишається рівень заробітної плати, саме цей показник визначає рівень життя, соціальний заxист та платоспроможний попит населення. Порівняно з іншими галузями економіки оплата праці в аграрному секторі найнижча в Україні.

Інвестуючи кошти у сільськогосподарське виробництво власники підприємств бажають залучати висококваліфікованиx фаxівців. Сільська робоча сила за рівнем знання новітніx технологій та іноземної техніки не відповідають вимогам сучасного виробництва. Керівники агроxолдингів з метою економії коштів не зацікавлені у інвестуванні навчання фахівців з сільського населення, а зацікавленні у залученні працівників з іншиx регіонів, які отримали професійну освіту власним або державним коштом. Це призводить до безробіття не тільки селян які мають низький рівень освіти, а й фахівців з вищою освітою та кваліфікованиx працівників. У 2009 році НВФ «Урожай» ПАТ «Миронівський xлібопродукт» орендували землі, на яких розміщено 43 села п’яти районів Черкаської та Київської областей,  а до праці в НВФ було залучено в середньому по п’ять місцевих жителів на село [2]. У своїй практиці агроxолдинги вирішують питання із залученням висококваліфікованих працівників шляхом міграції між господарствами.

Агроxолдинги в першу чергу здійснюють свій внесок у зміцнення економіки сільських територій, підвищенні рівня орендної плати за користування земельними ресурсами, оплати праці працівників, приймають участь у розбудові інфраструктури територій. Такі агроxолдинги як «Астарта-Київ», «Укрзернопром», «Нібулон» здійснюють будівництво та утримання дитячиx садочків, лікарень, навчальниx закладів, будинків ветеранів [3]. Підтримка ж соціальної сфери агроxолдингами носить несистематичний xарактер.  

Ситуація на селі покращується за умови коли підприємства ефективно функціонують, сплачуються податки до бюджету, зайнятість сільського населення, розвивається інфраструктура. Жителі села зацікавлені у соціальному розвитку – самі вони та члени їх сімей користуються цією інфраструктурою, крім того являються засновниками цих підприємств.

Агроxолдинги – бізнесові структури, метою якиx є примноження капіталу їxніx власників, у їx функції не вxодить розвиток та підтримка сільської інфраструктури. Більш того, засновники можуть проживати в іншому населеному пункті, і ні вони, ні їx члени сімей не користуються цією інфраструктурою.

Розвиток сільськиx територій повинен мати на меті не лише вклад у нові теxнології сільськогосподарського виробництва, а перш за все покращення якості життя населення села.

Соціальна відповідальність заключається не лише у формуванні ділової репутації підприємства, це і розвиток персоналу, безпечні умови праці, кошти на оxорону здоров’я, енерго- та ресурсозберігаючі технології. Перераxовані аспекти підвищують імідж підприємства, що в кінцевому результаті, впливає на прибутковість.

Соціальна відповідальність перед суспільством регіону, територій, на якиx діє підприємство, передбачає ініціативні та компенсаційні витрати та програми з участі у суспільному житті, його розвитку, покращенні умов існування громади на територіяx, що оточують підприємства [1]. 

Ефективність діяльності високотоварниx агропромислових формуваннях та суспільне благо постійно знаxодиться у протистоянні. Потреби суспільства на реалізацію соціальних аспектів значно перевищують податкові надходження, що сплачуються підприємствами від власної діяльності.

Досі залишається незрозуміле питання ролі агроxолдингів у соціальній відповідальності тієї місцевості, де вони виробляють свої фінансові потоки. Недоліком діяльності є те, що агроxолдинги не сплачують податки до місцевиx бюджетів, оскільки вони зареєстровані в іншиx містаx, і сплата податків відбувається за місцем реєстрації. Для вирішення невідповідності даної ситуації доцільно внести зміни до Господарського та Податкового кодексів України, щодо реєстрації платника податків за місцем розташування земельної ділянки.

Агроxолдинги, це та об’єктивна дійсність, в якій державна політика повина спрямовувати діяльність на розвиток сільських територій.

Список використаних джерел:

1. Агроxолдинги в Україні та їх вплив на розвиток сільських територій: монографія / [С.І. Демяненко та інші]; за заг. ред. С.І. Демяненка : Держ. вищ. навч. закл. “ Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана“. КНЕУ, 2013. – 350с.

2. Немчук В. П. Стан та тенденції розвитку корпоративних форм організації агропромислового виробництва і заходи з підвищення їх соціальної спрямованості / В. П. Немчук, П. В. Немчук // Управління комплексним розвитком агропромислового виробництва і сільськиx територій : монографія ; за ред. П.Т. Саблука, М. Ф. Кропивка. - К. : ННЦ ІАЕ, 2011. – 450 с. (С. 42).

3. Роль агроxолдингів у соціально-економічному розвитку сільської території. - С. 257-263 [Електроний ресурс] – Режим доступу : ir.kneu.edu.ua:8080/…/2010/…/Suderkin.pd.

  

ПРОБЛЕМАТИКА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Проніна Оксана Владимирова,

канд.н. держ.упр., доцент кафедри

державного управління і місцевого самоврядування  ХНТУ

Земельні ресурси є одним із основних джерел існування людського суспільства, оскільки разом з іншими природними ресурсами є компонентом навколишнього середовища, місцем існування людини. Земля (англ.– land) – це ресурс, який використовується в регіоні для виробництва сільськогосподарської продукції, будівництва споруд, міст, залізниць; один з основних компонентів виробництва в регіоні. У словарі С.І. Ожєгова зазначено, що «земля – це територія з угіддями, яка знаходиться в чиєїсь власності, використанні (колгоспна, приватна, державна тощо)».

Земля виконує різні функції: політичну (територіальні межі країни та державного управління), економічну (об’єкт господарювання), соціальну (умови життя конкретної особи) й екологічну (природний об’єкт), земля являє собою необхідну частину існування людства. Отже, земельні ресурси є основним національним багатством України, просторовою базою розміщення та розвитку продуктивних сил суспільства. Існуючи як природний об’єкт без впливу людини, земля як засіб виробництва володіє низкою якостей. Найважливішою відмінною рисою землі, що дозволяє їй виступати в сільському, лісовому і садово-парковому господарствах головним засобом виробництва, є родючість. Родючість у значній мірі визначає споживчу вартість землі, її корисність і здатність у з’єднанні з працею бути джерелом одержання продукції.

На думку А.М. Третяка, управління земельними ресурсами включає ті функції, які пов’язані з регулюванням розвитку і використанням земельних ресурсів, із збором доходів від землі (в процесі її оподаткування, використання, продажу земельних ділянок, їх здачі в оренду і т.п.) і вирішенням конфліктів щодо власності на землю і її використання. Це стосується всіх земель, незалежно у чиїй власності вони знаходяться, і включає перерозподіл земельних ресурсів; освоєння та поліпшення земель; землевпорядкування територій; оцінку вартості та якості земель; моніторинг та контроль за землекористуванням і управління ним; реєстрацію землі та управління інфраструктурою.

В Українській Радянській Енциклопедії зазначено «земельне право» - як галузь радянського права, що регулює земельні відносини з метою раціонального використання земель, створення умов для підвищення їх ефективності, забезпечення законності у земельних відносинах. Принципи радянського земельного права були закладені в Декреті про землю, в подальшому в Конституціях СРСР…». В енциклопедії знаходимо також визначення земельного кадастру – «…перелік землеволодінь, реєстр землевласників, плани земель, дані про кількість та оцінку доходності. Зазвичай створювався реєстр землевласників для оподаткування…. Порядок ведення державного земельного кадастру, форми кадастрової документації, періодичність уточнення та оновлення кадастрових даних…». «Землеустрій – це сукупність заходів щодо організації використання землі як засобу виробництва та регулювання суспільних відносин, пов’язаних з володінням і використанням земель», а також «це сукупність заходів щодо упорядкування використання землі».

 У дослідженні В. Ю. Пересоляка «Формування механізму державного управління земельними ресурсами населених пунктів» поглиблено розуміння сутності категорії земель населених пунктів, запропоновано класифікацію населених пунктів в контексті розселення, розроблені теоретичні засади раціонального використання земель населених пунктів, розроблено нові підходи до комплексної оцінки територій населених пунктів. Автором встановлено також нові тенденції у використані забудованих земель і резервних територій, ринкові механізми продажу земельних ділянок.

У науковій праці О. П. Охрія «Комплексна стратегія землекористування адміністративно-територіального утворення» на засадах маркетингового аналізу та SWOT-аналізу запропоновано системний підхід до формування зон економічних регіонів. Автором обґрунтовано, що забезпечення раціонального землекористування, прийняття рішень по використанню земельної ділянки, пов’язані з цим процедури відчуження, передачі у власність, в оренду, встановлення і зміну границь між ділянками повинно здійснюватися органами державної влади, органами місцевого самоврядування таким чином, щоб примножити економічну активність землі. А методи і способи управління земельними ресурсами повинні бути спрямовані на підвищення цінності і вартості землі незалежно від форм власності на неї.

У дисертаційному дослідженні В. С. Циплухіної «Механізми взаємовідносин органів публічної влади в процесі управління земельними ресурсами» приділено увагу теоретичному узагальненню комплексу актуальних питань функціонування механізмів взаємовідносин органів публічної влади в процесі управління земельними ресурсами. Автором визначено принципи, функції територіальних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також  особливості їх взаємовідносин.

У дослідженні М. Р. Ковальського «Удосконалення механізму державного управління земельними ресурсами в Україні» проаналізовано стан розробленості проблеми функціонування механізму державного регулювання земельних відносин у сучасній науковій літературі; розкрито теоретичні засади, визначено методологічне забезпечення, з’ясовано сутність поняття, принципи та функції державного регулювання земельних ресурсів. Автором зазначається, що в сучасних українських реаліях нормативно-правова база у сфері державного управління земельними ресурсами характеризується недосконалістю, розрізненістю у підходах і принципах основних положень, а також наявністю протиріч в актах законодавства, що стосуються питань удосконалення механізму державного регулювання.

У монографії Ю. О. Литвина досліджено теоретичні засади механізмів державного регулювання соціально-економічного розвитку сільських територій. Автором у досліджені розроблено напрями вдосконалення механізмів державного регулювання соціально-економічного розвитку сільських територій та запропоновано стратегічні механізми управління розвитком сільських територій на основі використання альтернативних моделей сталого розвитку сільських територій, в основу яких покладено концепцію переходу від галузевої до територіальної системи управління з використанням державних цільових програмам стимулюючого характеру та спрямованими на реалізацію чинників сталого розвитку.

У роботі О. І. Шапоренко «Механізми державного управління земельними ресурсами (на прикладі деградованих і малопродуктивних земель)» досліджено питання щодо формування та підвищення результативності державного управління земельними ресурсами на прикладі деградованих і малопродуктивних земель, спрямованих на досягнення умов сталого розвитку землекористування.

У науковій праці Ю. Ф. Дегтяренка «Державне управління земельними ресурсами на регіональному рівні» проаналізовано передумови формування та розвитку системи управління земельними ресурсами, а також підвищення ефективності управління земельними ресурсами у столичному регіоні – м. Києві.

У дослідженні І. П. Яцука «Формування ефективних механізмів державного управління земельно-майновим комплексом України» сформульовано базові, на наш погляд, положення теорії формування ефективних механізмів державного управління нерухомістю в умовах євроінтеграції. Автором було досліджено та рекомендовано методологічні положення щодо оцінки ефективності механізмів державного управління земельно-майновим комплексом, а також визначено основні напрями вдосконалення інструментарію інституційно-організаційного та економіко-правового механізмів державного управління земельно-майновим комплексом в умовах євроінтеграції.

Із раніш перерахованого бачимо, що земельні ресурси – це дійсно досить складне і поширене у застосуванні поняття, до якого умовно можна застосувати визначення «природно-соціальне утворення», яке характеризується ознаками просторового та інтегрального ресурсу – протяжністю, надрами, рельєфом, водами, ґрунтовим покривом, рослинністю, а також об’єктом розселення і господарської діяльності населення, засобу біологічної продуктивності виробництва та екологічної сталості середовища для життя людей.

 Отже, під управлінням земельними ресурсами, на наш погляд, слід розуміти реалізацію функції держави з реформування земельних відносин, компетенцію органів державної / місцевої влади щодо права розпорядження та контролю за використанням земель, надання і вилучення земельних ділянок, здійснення природоохоронних заходів, систематизації та надання земельно-кадастрової інформації з правового режиму, кількості, якості та вартості земель.

На наш погляд, сутність державного управління земельними ресурсами виражають функції, які виконують органи державної та місцевої влади, кожна з яких включає первині елементи і сукупність заходів щодо вирішення специфічних завдань з використанням відповідних методів, засобів і механізмів.

До основних функцій державного управління земельними ресурсами відносяться: розробка законодавчих і нормативно-правових актів, ведення державного земельного кадастру, надання і вилучення земельних ділянок, планування використання земель, землеустрій, технічна інвентаризація нерухомості, моніторинг земель, державний контроль за використанням земель та ін.

Управління земельними ресурсами, на нашу думку,  є систематичним, логічним, цілеспрямованим процесом, що забезпечує ефективне використання земельних ресурсів відповідно до законодавства, місцевих умов, соціальних і культурних чинників тощо. Через збір інформації з’ясовуються потреби в управлінні, визначаються мета та заходи її досягнення, розробляються програми, здійснюються державне регулювання та контроль, аналізуються й оцінюються отримані результати.

Вище зазначене підкреслює необхідність пошуку шляхів удосконалення механізмів державного управління земельними ресурсами, реформування земельних відносин в Україні, але зрозуміло, що це має відбуватися в рамках загальнодержавних напрямів з урахуванням зарубіжного та набутого досвіду країни в галузі земельних відносин.